Неділя
22.10.2017
08:15
Форма входу
Категорії розділу
Зовнішні Статті [2]
Наші Статті [0]
Сусідні міста та села [0]
Зовні про наші події [1]
Корисні нотатки [2]
Відео Підбірка [4]
Ключові слова
Ідеї Великодимерська Громада авто Розклад маршрутки Оголошення цирк співпраця господарство продукти Ринок Велика Димерка спорт Активісти громада Спілкування інтерв'ю преса відео Електрички квіти тюльпани Хризантема розсада Екологія підприємства Свято Картопля техніка робота інтернет Зв'язок ОВОЧІ Запаси фрукти організації підприємці торгівля якість сервіс місця пошта Facebook публікації Вдосконалення кайдзен HD IPTV T2 бровары Спутниковое ТВ ex.ua fs.to gsm сигнализация kinomax.pro kinoylei.ru Megogo uakino.net видеонаблюдение домофоны охранная сигнализация
Ми в соц-мережі
Рассказать
0
Пошук
Друзі сайту
Великодимерський НВК Форум Дымерки Група в Однокласниках
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика

Великодимерський інтернет-портал

Матеріали про Димерку

Головна » Статті » Зовнішні Статті

Велика Димерка
Давним-давно поставили люди хати в лісі при дорозі, поселилися тут, бо біля рік усе було зайняте.

Польська люстрація в описі кордону 1628 р. слободу Димерку чомусь не згадує, зате докладно описує околиці: "А звідти через Діброву, аж до великого болота Ізброд, в тім місці, де шлях, або гостинець, із Києва до села Рожни йде, то болото переходить і од того болота великого до городища Рож­ни".'

Як видно з опису, стара київська дорога тут переходила через велике болото Ізброд. Ця назва збереглася в найменуванні димерського сільського кутка Збрід.

За переказом, монахи ГІечерської лаври дивилися кожного дня з київських круч па задніпровські ліси, на свої вотчини. Якщо були дими — то робота в смолокурнях і дьогтярнях ішла успішно. В ті часи вся територія нинішньої Броваріцини була "димеркою". Справді, і сьогодні з київських висот можна було б побачити димерські дими.

Інший переказ розповідає, що коли цими місцями їхала цариця Катерина II, то тут палили ліси і стояли великі дими. І тоді цариця сказала: "Яка велика димерка". З легкої царської руки матушки-хрещениці і пішла назва села. У деяких переказах мовиться вже не про російську царицю, а про якусь королеву, яка назвала село на горі Великою Димеркою, бо тут добували деревне вугілля і стояли великі дими.

Російська цариця бувала і в Семиполках, і в Броварях, а народний переказ про цей час зберігся лише в Димерці. Та Великою Димеркою село стало вже після революції, а просто Димеркою воно називалося ще за двісті років до Катерини II.

ЦарицЬкоролівни — то лише казковий сюжет, який свідчить, що походження назви села забуто. Достовірнішим є переказ про великі ліси, які росли тут, і про спалювання цих лісів місцевими жителями. Тут добували поташ, селітру, дьоготь— усе палили і палили із дня в день. І люди, які їхали по дорозі, казали, ідо тут живуть димарі. Звідси й назва села Димерка.

 

В одному з переказів розповідається, що димерці першими з жителів навколишніх сіл почали ставити димарі. От вам і

Димерка. Характерно, що курні хати були поширені на українському Поліссі ще зовсім недавно.

Навколишня територія була лісиста, що засвідчують топонімічні назви околиць села. Тут пролягав давній шлях, яким їхали на Клоп-городок. Найпоширенішою була професія димарів або смолокурів-кіптявників, котрі працювали на числених майданах, у дьогтярнях, у смолярнях. Вони і ставили димарі у курних чорних хатах. Смолокури жили в будах, які покривали соломою, щоб ховатися ("стерегти" — стріха) від дощу. До останнього часу хати димерців були дерев'яні, не обмазані глиною, як у інших селах. Смолокури стали частиною перших козацьких общин.

Цей промисел древній. Тут київські купці купували смолу для потреб будівництва. Як стверджує броварський переказ, сам Кирило Кожевняк (так називали переяславця Кирила Кожум'яку в місцевому фольклорі) був смолокуром. До речі, за цим же переказом, смолокури не були місцевими, а прийшли з півночі.

Дьогтярні працювали біля великих березових гаїв. А березові гаї виростають на вирубках, де раніше росли соснові та дубові ліси. Частково їх спиляли ще в княжі часи. За переказом, тут була поширена професія пильщики (вони стали смолокурами). Промисел на майданах і смолокурнях масово почався з другої половини 16 ст. Це час, піднесення польсько-української торгівлі. Великі ліси поступаються великим димам і хлібним нивам. У 1646 р. тут згадуються Раднова нива, Тархинова нива, ліс Хлібовиця.2 Дими і ниви зігнали ліс з урожайних земель на грунти убогі, на піски, на горби, на болота. На дими ліс реагує так, як і людина. І ліси стали не ті, що росли тут колись па багатих землях. А картопля — відкриття Колумба — потіснила ліси ще далі на піски і торфові болота. От і залишилася від великих лісів тільки згадка в назві села.

Якщо виходити з концепції про дотатарське існування наших сіл, то походження цієї назви треба вести від давньоруського слова "дим", що означає "оселя". Це ж стосується й інших населених пунктів із назвою Димер, Димерка та похідних від них. Володимир — той, який володіє "димами". У цьому ряді володар, вельможа. Інколи наводиться саме ця назва села — Здимирівка і Володимирівка (1797 р.).

Вперше Димерка згадується 1552 р. разом з Рожнами і Світильним як поселення Остерського замку.3 Вона звільнена від сплати податків, бо була дуже розорена татарами Менглі- Гірея в 1482 р.

Рожни і Димерка за віком майже однакові. Вони існували і в дотатарські часи. У польській люстрації 1628 р. сказано, що, за згадками старих людей, Рожни і "Здиміровка" здавна належать замку/ Тут мова йде про давнє межування земель, що відносилися до Остерського замку, точніше до Ос.терського городка.

Церковні історики згадують димерську церкву, яка була в розореному селі ще до 1564 р. і в якій велися церковні книги з 1582 до 1784 р/ Згадується озеро Міхове і озеро-болото Ольгинської Княгині. Назва Ольгинське може бути свідченням про давню належність цих земель до княжого села Ольжичі, яке існувало ще в 10 ст. в заплаві Десни.

На Міховому (Мніховому) озері стояв монастирський будинок монахів Києво-Печерської лаври. Тут могла бути і лічниця для хворих, що засвідчується топонімом Калічине болото.

Володимиром Мельником, завідуючим Броварським краєзнавчим музеєм, подано версію назви урочища Леляки від місцевого культу язичницького бога Леля ("Лельо, що солодкий, як малина"). У фольклорі збереглися і сліди часів татарського погрому. Димерський переказ згадує про сміливу бабу, яка облила окропом татарина, що душив діда. У місцевій приказці говориться: "Що робить, не робить, аби татарин не застав сидячим". У Димерці зберігся переказний спогад про довготривалу облогу Семиполок татарами/

Податки Димерка не платить і в 1622 р. і також іменується слободою.7

З 1624 р. право власності на Димерку має княжна Анна (за деякими джерелами, Мар'яна) Корецька. Вона веде судові справи за свої дідичні землі (Русанів і село Здимирівку) з родиною Аксаків/ Князі Корецькі родом з Волині. Разом з ними прийшли з Волині і кілька родин. Того ж року згадується, що Корецька осадила людей димерських на своїх грунтах (певно, Русанів, Плоске, Гоголів, Стариця).

Біля Димерки повстанські загони напали на шляхетські загони і розгромили їх 1630 р. під час повстання Трясила.

У 1636 р. Димерка (або частина димерських земель) фігурує вже як власність сина Степана Аксака — Михайла. А в 1651 р. дружина Аксака Катерина відбирає Димерку у Габріеля і Яна Аксаків.9 їй допомагають козаки. Старий Аксак тоді вже помер, а його внук Габріель пішов разом з військом Яреми Вишневецького. Катерина Аксак, друга дружина Степана Аксака, не втекла до Польщі, а намагалася заволодіти родинними землями. І досить успішно, бо домоглася привілею Богдана Хмельницького на володіння Димеркою.10 Та ненадовго, бо броварські землі невдовзі переходять до родини Виговських, а після падіння Виговського — до Києво-Печерської лаври.

Церковні історики пишуть, що під Димеркою В 1051 11 стольник литовського війська Радзивілла розбив козаків. Гетьман Радзивілл повідомляв: "Київ і інші місця розорив!" Київський полк Ждановича відступив тоді за Дніпро, а 1 вересня визволив Київ від литовського війська.11

Димерці і рожівці згадують про козацькі могили в цих місцях ("під Гаєм, за сошею, в напрямі Рожівки, коло болота"). Тут, на горбку, було поховано козацьку старшину. Згадки про це є в назвах урочищ Боєнського, Вершинського яру ("тут чи його розбили, чи він розбив"). Це напрям старої дороги на Рожни.

Димерс.ьким шляхом їхала з Козельця й імператриця Єлизавета Петрівна в 1744 р. Для імператорського поїзда було приготовлено в Димерці 300 коней. Тут її зустрічав Гадяцькип полк козаків і супроводжував аж до Дніпра. Л через тридцять років цим же шляхом їхала імператриця Катерина П, яка ненадовго зупинилася в монастирському домі біля озера Міхове.

У другій половині 18 ст. відбуваються численні сутички підданних двох київських монастирів за прилеглі соснові ліси: димерців-богданівців з літківцями-сииноїдцями. При цьому в 1770 р. згадується цікава посада димерця Калініченка – отаман боярський. Відомі отамани козацьких десяток, а от отаман боярський трапляється не часто.

За ревізією 1784 р., Димерка належить до Гоголівс.ької сотні, хоч у селі і не живуть козаки. В селі проживає 773 жителі, а хат лише 179. За кількістю хат Димерка поступається і Літкам, і Требухову, і Семиполкам, і Гоголеву, а за кількістю населення лише Гоголеву. Димерці мали великі родові патріархальні сім'ї. На час кріпосного права вони перебувають у казенному відомстві. А вже в 1858 р. Димерка значно перевищує інші села і за кількістю дворів, і за кількістю населення (458 і 2560 відповідно).До того ж часу відносяться і відомості про димерську волость на дванадцять сіл, а також перший димерський хутір — Ленинщина.

У 1897 р. кількість дворів зростає до 932, а населення до 4,3 тисяч чоловік. У ці часи у. Гаях, між Димеркою і Рожі вкою, вирубано громадський ліс — 1300 десятин.

До 1870 р. у Димерці не було пі дворян, ні поміщиків. Димерські поміщики Красовські, Підвисоцькі скупили димерську землю вже після чергового переділу землі.

Перед революцією в селі функціонує земська школа, працюють шкіряний завод Старобінського, 17 вітряків і З парових млини.

За спогадами старожилів, втрати села в першій світовій війні становили 50 чоловік. Втрати димерців у другій світовій війні були вдесятеро більші. Слід зауважити, що сім'ї загиблих на першій світовій війні одержували від держави матеріальну допомогу — приблизно 150 карбованців на сім'ю в рік. Як на ті часи, ця сума була значною.

У роки революції, як і скрізь, у Димерці створюються загони самооборони, так звана "Димерська республіка". Димерка стає червоним селом: тут утворюється сильний комітет незаможних селян, димерці вступають до лав Червоної армії. їх підтримують жителі Пухівки і Красилівки. Відбувається тертя з селами, що не стали на бік більшовиків і не підтримували їхньої політики. На денікінський фронт пішло 400 димерців. Димерці в 1920 р. артвогнем знищили церкву в Рожівці. У переддень колективізації Димерська волость стає районом, а село — Великою Димеркою. І тільки в 1937 р. функції райцентру переходять до Броварів. Комнезамівська організація села нараховує більше 1000 чоловік. Димерці засновують нові хутори-с.ела: Калинівку, Малу Тарасівку, Захарівну, Жердівську комуну.

Димерські комнезами були потрібні радянській владі в роки громадянської війни. У 1927 р. вони вже стають непотрібними. Газета "Пролетарська правда", пишучи про реорганізацію комнезамів, повідомляє, що "у комнезамів Димерки відібрали дзвони, і їм тепер нема чим дзвонити. Кінець гультіпакам!" Останні сим патики радянської влади потрапили в немилість, У радянської влади не буває друзів, бувають тільки вороги: поміщики, куркулі, середняки, комнезами-бідняки, троцькістська інтелігенція, буржуазні націоналісти, партійці-ревізіоніс.ти, перевертні й відщепенці.

Перед війною в селі живе і працює стаханівка-орденоносець Дуся Безсмертна. Тут народилася поетес.а-орденоносець Марія Миронець (дівоче прізвище Грикун) і дружина Панаса Любчспка (з родини купця Шевченка).

Прославлена димерська стаханівка Дуся Безсмертна в 1938 р. виростила високий урожай — 638 центнерів картоплі з гектара. 1 хоч сама Дуся була великою трудівницею, але то був політичний сталінський рекорд. Середня врожайність димер­ських полів у 1966 р. становила лише 100 центнерів картоплі з гектара.

У 1941 р. в село входять німці і проводять незвичну акцію, якої не проводили в жодному селі району. Із 180 чоловік заручників вони беруть розписку про відповідальність за події, які можуть статися (!) в селі чи на залізничній станції. Напевне, німці знали про буйний характер димерців.

Німці вбили Дусю Безсмертну. А 15 березня 1943 р. окупанти вчинили нечувано жорстоку розправу: розстріляли кілька димерських і богданівських сімей. Серед розстріляних було 23 дітей.


Жорстоке століття, залізний вік.

Димерська топоніміка багата: Гашкова гора, озерця Петрові — Велике і Мале, урочище Курган, болота-долини Міхов, Ситов, Груд, Чернятин, Гришков, Лисовка, Піщанов, Василенкове, Громадське, Леськовичеве, Скибине, Виповз, Роздол, Дьогтярня, Повалушки, Біле, Просище, Шушпанове, Калічине. Болото Скибине дало назву Скибиному хутору. Через болото Груд проходить русло витоку річечки Плоскої Руди з Богданівського озера Прасолового. Другий виток цієї річки — Крива Рудка з району Войтового. Міхов, Чернятин, Калічине — давні сліди поселення монахів, їхньої лічниці. Дьогтярня-Просище — сліди випалювання лісів. Біля урочищ Петрове і Малий Петровець на родючих землях був хутір Петровець. А саме озеро Петрове викопане ще підданими Києво-Печерської лаври. Там святили воду. Йому вже більше двохсот років. З переказів відомо, що біля озера Гришков добували добру глину, а в болоті Кумівщина провалилися кум і кума — виступила вода, і стало озеро, яке ніколи не висихає, навіть літом. В одному з переказів згадується Катеринине озеро, в якому втопилася Шевченкова Катерина.

Велика Димерка має багато сільських кутків: Збрід, Попівка, Броварський шлях, Півньова гора, Лисовка, Лигин, Губське, Чмелівка, Оболонь, Горбок, Грижовка, Голубинка, Хутір, цікавих назв вулиць — Запорізька, Соловйова (?), Дубник, Соболівка.

Звичайно ж, у селі багато і давніх родових прізвищ — Скиба, Безсмертний, Пікож, Онанко, Гарбуза, Губський, Васюк, Грикун, Крук, Селюк, Базир, Дзюба, Земляк, Рубаник, Прима, Миронець.

У Димерці живе Іван Гнидюк — відмінник народної освіти УРСР, вчитель Івана Драча.

За згадуваним уже переказом, хрещеницею Димерки була сама російська імператриця. Та Великою її зробила одвічна велика праця наших предків.

Де поділося все те? Димом здиміло.


Матеріал взято з http://donas.in.ua/vsyake/velyka-dymerka-2.html


Категорія: Зовнішні Статті | Додав: eLibra (04.03.2014)
Переглядів: 1244 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar