Анатолій Бочкарьов – незміний селищний голова одного з найбільших селищ міського типу в Україні — Великої Димерки, яка розташована в 30 км. від Києва. Він є керманичем населеного пункту майже 30 років. Тепер цей населений пункт доріс до того, аби найближчим часом стати містом.

Сам Анатолій Борисович народився у Великій Димерці. За фахом – агроном та правознавець. Одружений, має двох доньок та онучку.

Для Всеукраїнського аналітичного сайту новин «Вероятно» Бочкарьов розповів, як розвивається селище і поділився планами на майбутнє.

Анатолію Борисовичу, як селищний голова Великої Димерки, що можете розповісти про населений пункт? Як розвивається?

Велика Димерка — один з населених пунктів Броварщини, який має свою давню історію та немає чіткого дня народження. По тих переказах та повір’ях, які переходили із покоління в покоління, можно зробити припущення, що коріння заснування торкаються періоду Хрещення Русі та татаро-монгольської доби.

На території селища завжди проживали працьовиті люди, які займалися певними напрямками роботи. Тут у свій час видобували деревне вугілля, варили смолу, яку київські купці купували. Велика Димерка завжди мала свою цінність через зручність розташування до столиці. Поруч проходять транспортні магістралі до Чернігова та Москви. Існує навіть така історична довідка: імператриця Катерина II ночувала у Великій Димерці, а коли звечоріло, все навколо було окуто великим димом. І вона запитала в прислуги: «І де це ми і що це за велика така Димарка?». З того часу ніби і пішла назва села — Велика Димерка.

Димерка була в свій час володіннями Києво-Печерської лаври і нею опікувалися монахи. На Димерку зі стін Києво-Печерської лаври дивилися та спостерігали за тим, наскільки все спокійно в окрузі. Якщо диміло, значить все гаразд: народ працює, якщо раптом затихали дими, то це означало, що на землю прийшли якійсь чужоземці, або народ бунтує.

Перед Великою Вітчизняною війною тут проживало більше 11 тисяч населення. Було чотири школи, лікарня, свій пологовий будинок, відбувався фактичний бурхливий розвиток. На жаль, війна внесла свої корективи: півсела було спалено. У центрі села є пам’ятний меморіал:  близько 900 димерчан не повернулося з війни.

Після війни у Димерці функціонували сім колгоспів. А у 1959 році радянська влада вирішила зробити один Великодимерський радгосп. Тут були перші теплиці та тепличне господарство. На початку 60-х років селище було одним з перших газифікованим. Основна частина населення працювала у містах Київ та Бровари.

Я є очільником населеного пункту з 1985 року. Хочу зауважити, що в селищній раді працюю із 1982 року. Коли ми почали робити аналіз по трудових ресурсах, то виявилося, що більша частина населення працює за межами населеного пункту.

Після перебудови та розпаду Радянського Союзу радгосп розпався.  Країну охопила криза, багато хто з молоді почав займатися особистою справою. У 1992 році в селищі почала працювати наша перша інвестиція — фірма «Мономах», яка займалася фасуванням чаю та його розповсюдженням по всій країні. Підприємству було виділено в межах Великої Димерки 3 гектари землі, де вони збудували свої склади, переробний цех. На сьогоднішній день ця кампанія працює успішно. Через невеликий проміжок часу вдалося залучити найбільшу інвестицію регіону – кампанію «Кока-кола».

З того часу, ми перестали бути дотаційними. Навіть у цьому році бюджет виконали.

За Великою Димеркою – велике майбутнє, оскільки на одного її жителя припадає понад 24000 у.о. інвестицій. Такого показника нема ніде на Україні. Саме такі підприємства, як «Кока-кола», «Мономах», «Рабен Украина», «Рейнарс», «Бауміт Украина», «Айс Термінал» (міжнародна компанія морепродуктів), «Стор Сіті», «Алікобер» та інші є бюджетоутворюючими. Хочу зауважити, що в нас немає проблем з робочими місцями.

Тобто, мені не соромно перед громадою за усі мої роки діяльності.

Як розвивається інфраструктура, і наскільки вона є зручною для мешканців?

Історично так склалося, що населений пункт присадибного типу. Є декілька багатоквартирних будинків для вчителів, медиків. В основному переважає приватний сектор.

Ми досягли того рівня, коли в нашому НВК (навчально-виховному комплексі) навчається 1130 дітей, який включає в себе середню школу 1-3 ступенів і ліцей. І ще є виробнича база. Маємо гарну лікарню з поліклінікою, є в нас дитячий садок. Зараз ми займаємось будівництвом нового дитячого дошкільного закладу.

Кожного року намагаємося покращувати інфраструктуру селища. Щороку прокладаємо 2-3 км твердого покриття доріг. А територія населеного пункту велика, це майже 2,5 тисячі гектарів! Більше 100 км вуличної мережі.

Є в нас дві залізничні зупинки, маємо непогане автобусне сполучення із Києвом та Броварами. Людям комфортно їздити.

У Великій Димерці супермаркета немає. Але є у селищі близько тридцяти торгових точок, і до десятка із сфери послуг. Прикро, що немає будинку культури, але є приватні молодіжно-розважальні центри. Також відсутня спортивна база. Є сільський стадіон і тому здатні проводити районні спортивні змагання. Три роки поспіль, ми проводимо внутриселищну спартакіаду з футболу – «народний футбол». З часом буде і сучасна спортзала.

Чи багато мешканців Великої Димерки працюють в Києві? Чи більше на місцях?

Насправді чимало димерчан щодня їздять до Києва на роботу. Транспортне сполучення зручне, з цим проблем немає.

Хочу додати, що у селищі розвинуте сільське господарство. Якщо за радянських часів у радгоспі було до 4 тисяч корів, то на сьогодні приблизно є до 300 корів на одному участку. Активно розвиває фермерське господарство Сергій Плакса. Він вирощує овочі, картоплю, кормові культури.

Приміром, на заводі «Кока-кола» працює 200 робітників, з них третина димерчани. Чимало наших жителів займаються приватною справою, працюють у сферах обслуговування, як у Броварах, так і у Києві.

А чи може незабаром у селищі повстати проблема із водою через завод «Кока-кола», який споживає велику кількість води?

Коли цей завод відкривався такі дебати велися, навіть на науковому рівні. Однак з’ясувалося, що та вода, яку використовує «Кока-кола» не може вплинути на рівень грунтових вод, які споживають громадяни. «Кока-кола» бере зовсім іншу воду.

Насправді в нас існує проблема підтоплення населеного пункту. Є в нас програма по запобіганню підтоплення, яка вдосконалюється.

Які перед селищем стоять проблеми житлово-комунального господарства і як вони  вирішуються?

В кожного індивідуальне опалення. Об’єкти соціальної сфери встановлюють власні енергозберігаючі котли. Ми одними з перших у районі провели модернізацію котельні. У нас стоять котли прямого спалювання газу, що дозволяє його економити.

На сьогодняшній день, в країні пропонуються альтернативні джерела енергії. У Великій Димерці, приміром, деякі підприємства опалюються дровами. Комунальне господарство, яке є багатофункціональним, опалюється на дров’яному котлі.

Ми придбали снігоприбиральну техніку на випадок великих снігопадів та ожеледиці.  Селище до нештатних ситуацій готове.

Як взагалі виконується селищний бюджет. Він мабуть перевиконаний?

Минулого року бюджет виконувався повною мірою. Цього року він затверджений на рівні 15 мільйонів гривень. Переконаний, він буде перевиконаним.

Велика Димерка — член асоціації міст України. Мені  доводилося бувати за кордоном, тому мені відомо, як там формуються місцеві бюджети. Місцевому самоврядуванню треба надавати більше повноважень, аби вони самостійно могли розвивати свої території. Приміром, в нашому бюджеті заплановано 4 мільйони гривень вилучень. Не кожен бюджет здатний витримати таке навантаження. Треба більше коштів залишати на місцях, тоді все буде гаразд.

Які плани є на 2014 рік?

У найближчих планах — добудувати дитячий садок. Нам для цього потрібно освоїти приблизно 15 мільйонів гривень.

Також треба зробити капітальний ремонт в’їзної дороги, домагатимемося виділення необхідних коштів. Необхідно зробити виїзд на окружну дорогу в напрямку промислової зони. Окрім того, ми щороку збільшуємо тверде покриття вуличної мережі. Для цього залучаємо інвесторів. Для нас головне завдання – утримати марку Великої Димерки.

Чи є у планах підвищення селища до статусу міста?

Такі дискусії ведуться. І що вкрай важливо, нас підтримує обласна адміністрація. У 2000 році нам вдалося змінити свій статус із села на селище міського типу. Для цього були усі фінансово-економічні передумови.

Велика Димерка вже доросла до того, аби стати в найближчій перспективі містом. Якщо буде проведена адміністративно-територіальна реформа, то Велика Димерка – це райцентр з подальшим його розвитком та збільшенням населення до 40 тисяч. На експертизі лежить новий генеральний план, який передбачає розширення забудови в новому адміністративно-територіальному центрі.

На сьогодні, вся інфраструктура Броварського району знаходиться у місті Бровари, яке є самостійною територіальною одиницею. У 1924-1927 році існував Великодимерський район, і Бровари тоді ще містом не були.

Розмовляв Володимир Малінін

Оригінал матеріалу: http://veroyatno.com.ua/review/anatolij-bochkarov-za-velikoyu-dimerkoyu-velike-majbutnye/